Перейти до основного вмісту

«Людина і суспільство. Свобода як право Бути»



Віра… віра в щось хороше, в те, що завтра буде краще, ніж сьогодні, що справедливість настане, що ми досягнемо того, що хочемо, що наші страхи раптом стануть дрібницею, проблеми перетворяться в щоденні справи, віра в Бога, в свої сили, можливості людини, віра в що-небуть інше, але віра живе в кожному з нас! Можливо, навіть, її можна прирівняти до необхідності, чогось природнього. Віра в Бога сьогодні справді стала помітна на старості (можливо вона повинна визріти), в моменти розчарування, знесилення, тоді вона і найщиріша. Бог не змінився, змінилося суспільство (люди). Людина вона як філософ і не усвідомлює те, скільки всього є на землі і на небесах.

«…сьогодні ми маємо боротися за кожну окрему людину, проти кожного випадку несправедливості– від цього залежить надто багато в нашому майбутньому...». Починати потрібно з самого себе, в нас досить прав, обов’язків, та ми не маємо права говорити, чому він насмітив, йдучи по парку, коли вже через кілька хвилин самі насмітимо і робили так до цього моменту. Людина – це той кінцевий покупець, що в змозі заставити змінити усе суспільство, рухати прогресом.
З краплинки починається море, зі сніжинки починається лавина, з клітини починається людина. З маленького незахищеного порушення прав якоїсь однієї людини починається масові зловживання думкою і правами людей. Тож потрібно починати з малого, тому що стабільність - ознака застою. І якщо так мислити: "Ой, та що ж я одна зміню", то й справді нічого не буде. Державі потрібні ініціатори, лідери, ті що поведуть за собою, ті, думку яких підтримають усі. Не варто опускати руки після перших спроб: «Історія будь-якої сили починається зі слабкості немовляти....»,  невдачі повинні нас надихати, про це варто пам'ятати у всіх своїх починаннях. У нас досить прав аби перевернути все верх ногами, перекрасити в інші кольори, змінити стереотипи, добитися висот, головне цього хотіти. «..цивилизация возможна лишь тогда, когда люди не отрекаются от своих желаний, а, напротив, потворствуют им в самой высшей степени...иначе остановятся машины».
На сучасному етапі варто звернути увагу суспільства на те, що нашим майбутнім керуємо ми самі. Самі, звідси і відчуття незалежності, усі й тільки говорять, що прагнуть стати незалежними, проте в потрібний момент життя потрібно усвідомити, що це неможливо. Ми завжди залежитимемо від чого-небуть, як би це банально не звучало, але ми залежимо від кисню і це назавжди. Страх перед залежністю від чогось чи перед кимось - він невідворотній. І ми маємо можливість обирати віру, чи покладатись лише на самих себе. Це певного роду право на вибір, на свободу, де проявляється усе наше життя кожного дня, кожної миті.
Це ми вирішуємо, що робити, де провести час, чого навчитися, з гордістю говорячи: «ми маємо право на…». Людина – найвища цінність, що була, є і ще довго залишатиметься центром цивілізації, усього суспільства та успішного розвитку своєї держави! Не важливо хто ти, якщо ти зможеш вкласти свою душу і готовий присвятити себе досягненню кращого, гідного кожного з нас, головне — поставити перед собою таку мету і йти до неї.
І на завершення: надоїла невизначеністьв мене плани Наполеона, а не домогосподарки і домашньої рабині (ставте високо планку, ми маємо на це право)!


Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Якщо ви не готові

Не плануйте, якщо не готові виконати.
Не шукайте, якщо не готові знайти.
Не запитуйте, якщо не готові почути відповідь.
Не переслідуйте, якщо не готові спіймати.
Не обіцяйте, якщо не готові дотримати слова.
Не відкривайте, якщо не готові закрити.... Краще нічого не робіть, якщо не готові, в усіх розуміннях цього слова!


Перший напрямок: Львів-Варшава / First direction: Lviv-Warsaw

Іноді найкращий план - це... не мати жодних планів. Так все і було, без планів, окрім квитка зі Львова у Варшаву і назад у Київ. Мене чекали 7 днів інтенсивного відволікання. Так, не відпустки, а відволікання, натхнення, кольорів, музики, краєвидів, людей, звуків, емоцій, знайомств і всього похідного.
Вже тоді я знала відповідь на запитанн колег і друзів, яких же звісно цікавитиме: як відпочила?  - Я точно відволіклася...! Розпочну зі старту, зі Львова. Переповнені вулиці, знайомі вулиці, близькі  люди, цікаві заклади, нові знайомства, а головне щирі емоції. Вони зі мною всюди, не жалію їх, але і бережу.
Здивовані, лише 3 фото зі Львова? Так, я ж там своя, фотографувати близькі по кольорах, запаху чи звучанню вулиці було не найс, я насолоджувалася моментами. І ви так робіть по-частіше! Далі трішки переживань перед дорогою, автобус, навушники, музика, трішки більше терпіння на кордоні, потім ще трішки сну і я у Варшаві.  Тут вже відчула себе по-іншому, розпочала день з кави у маку - …

Гряде нова епоха, або ж….. нічого нового не буде...

У спільній справі потрібні не тільки професіоналізм і вміння, дуже важливо мати згоду! Спільна справа (думаю усі розуміють про що йде мова) це не вимоги Майдану щодо зміни влади та євроінтеграційного курсу; як на мене, це значно мастабніша ціль, яку без участі громади не реалізувати. Відсутність згоди може привести до досить жалюгідного результату, таку ситуацію описували у славнозвісній байці «Лебідь, Рак і Щука».